Цікавинки

                                                                                  31 жовтня

Міжнародний день Чорного моря

Свято Міжнародний день Чорного моря відзначають наприкінці жовтня. Воно носить екологічний характер. Святкові заходи включають різноманітні акції екологів і фахівців в області екології на захисту Чорного моря. Це свято   відзначається в день, коли в 1996 році шість причорноморських країн - Болгарія, Румунія, Туреччина, Грузія, Росія і Україна - підписали Стратегічний план дій з реабілітації і захисту Чорного моря.

Цей План був розроблений після проведення всебічних досліджень морського середовища, які показали, що його життєздатність істотно погіршилася порівняно з попередніми трьома десятиліттями.

Чорне море і його води Керченською протокою з’єднуються з Азовським морем, а протокою Босфор - з Мармуровим морем, через протоку Дарданелли - з Егейським і Середземним морями, будучи внутрішнім морем басейну Атлантичного океану. Його екологія дуже важлива для всього прилеглого регіону. У море впадають такі великі річки, як Дунай, Дніпро, Дністер і більш дрібні - Мзимта, Псоу, Бзибь, Ріоні, Кодор, Інгурі, Чорох, Кизилирмак, Єшільирмак, Сакар’я, Південний Буг, Камчия, Велека. Щорічний річковий стік в Чорне море орієнтовно становить близько 310 кубічних кілометрів, причому 80% цих вод виноситься на північно-західну шельфову частину, в основному Дунаєм і Дніпром. У морі мешкає більше 2,5 тис. видів тварин і риб. Рослинний світ моря представлений більш ніж 270 видами багатоклітинних зелених, червоних і бурих донних водоростей, фітопланктон включає не менше 600 видів.

Міжнародний день Чорного моря святкують 31 жовтня. Головна теза і тема цього дня - екологія чорноморського басейну і її збереження. У цей день проводяться активні заходи щодо інформування широкої громадськості про сферу і проблеми його екології, поточний екологічний стан і дії, щодо її поліпшення, в тому числі і заходи протидії перелову риби, який завдає значної шкоди морській екосистемі.

                                     ДЕНЬ БАБАКА

День бабака — традиційне народне свято в США і Канаді, що відзначається щорічно 2 лютого. Вважається, що в цей день потрібно спостерігати за бабаком, що вилазить зі своєї нори. За його поведінкою можна судити про близькість настання весни. 

День бабака бере початок у стародавньому кельтському святі Імболк, який відзначався 1 лютого на півдорозі між зимовим сонцестоянням і весняним рівноденням. Імболк був святом очікування весни, і часто у цей день застосовувалася примітивна метеорологія для визначення часу настання тепла.

З поширенням християнства язичницьке свято поступилося місцем Стрітенню - святу, яке символізує перехід від зими до весни.

У стародавніх тевтонців роль провісника погоди виконував їжак. Вони вірили, що якщо на Стрітення з'явиться сонце, він буде відкидати тінь, таким чином передрікаючи ще шість тижнів поганої погоди, яку вони називали "другою зимою". Ранні поселенці Пенсільванії були німцями, і вони замінили їжака бабаком, адже ці тварини жили в різних частинах держави. Перший офіційно задокументований День бабака пройшов в місті Панксатоні, в Пенсильванії, 2 лютого 1887 року.

У США і Канаді зараз є кілька "бабаків-метеорологів", але найвідомішим залишається саме Великий Філ, який проживає у фамільному будинку на Індичій горі в Панксатоні. Офіційний титул найбільш знаменитого американського бабака звучить так: “Філ з Панксатоні - Ясновидець з Ясновидців, Мудрець з Мудреців, Провісник з Провісників і Видатний Провидець Погоди".

У Філа є свій сайт в інтернеті, звідки можна дізнатися "прогноз" на цей рік. 2 лютого в Панксатоні з'їжджається багато туристів, щоб наживо побачити передбачення гризуна. Філа витягують з нори вранці, приблизно о 7:25 за місцевим часом, у супроводі телекамер і тисяч глядачів.

Згідно з повір'ям, якщо день похмурий, бабак не бачить своєї тіні і спокійно залишає нору — значить, зима скоро закінчиться і весна буде рання. Якщо ж день сонячний, бабак бачить свою тінь і, лякаючись її, ховається назад у нору — буде ще шість тижнів зими.

На пострадянському просторі День бабака став відомий після виходу в 1993 році однойменного фільму з Біллом Мюрреєм, в якому головний герой був змушений кілька разів проживати один і той же день. Минулого року британський телеканал Sky Comedy вирішив цілий день показувати тільки цей фільм.

За словами організаторів Дня бабака, прогнози гризунів є точними в 75%-90% випадків. Тим не менш канадське дослідження показує, що тільки 37% пророкувань були точними.

Згідно з українськими традиціями, бабак прокидається від зимової сплячки на свято Явдохи (14 березня). Він виходить на світло, свище три рази, а потім знову лягає на другий бік і так спить аж до Благовіщення.

В Україні зараз "пророкують" два бабаки-"метеорологи": слобідський Тимко (живе на біостанції Харківського національного університету ім. Каразіна в с. Гайдари) і галицький Мишко (з 2009 р. живе у Львівському дитячому еколого-натуралістичному центрі).

Прогнози на 2017 рік

Харківський бабак Тимко вже передбачив, що холодна зимова погода збережеться протягом шести тижнів, а після - настане тепла весна.

Згоден з Тімкою і найвідоміший бабак, пенсильванский Філ. Він сьогодні передбачив ще шість тижнів зими.

 Традиції святкування Дня Закоханих урізних країнах

Валентинів день в Англії та Шотландії в старовину супроводжувався таким звичаєм: молоді люди клали до урни відповідну їхньому числу кількість квитків, з позначеними на них іменами молодих дівчат; потім кожен виймав один такий квиток. Дівчина, ім’я котрої діставалось таким чином молодій людині, ставала на наступний рік його «Валентиною», а він — її «Валентином». Це передбачало на цілий рік відносини між молодими людьми, подібні до тих, що, за описом середньовічних романів, були між лицарем та його «дамою серця» (скрізь супроводжував її, складав їй сонети, грав на лютні тощо). Про цей звичай згадує у своїй знаменитій пісні шекспірівська Офелія. Ймовірно, він є ще дохристиянського походження. Ще донині Валентинів день вШотландії та Англії дає молоді привід для різноманітних жартів та розваг.

В Англії існувало повір’я, за яким перший мужчина, що його зустрічала дівчина 14 лютого, повинен був стати її Валентином — хоче вона цього чи ні. Але дівчата знайшли вихід із ситуації: цього дня вони гуляли з зав’язаними очима. 

Італійці у День Святого Валентина вважають своїм обов’язком дарувати коханим солодощі. В Італії цей день так і називають — «солодкий». 

Поляки цього дня відвідують Познань. Там, за повір’ям, лежать мощі Святого Валентина, а над головним престолом висить його чудодійна ікона. Поляки вірять, що проща до неї допомагає в любовних справах.

Німці вважають Валентина покровителем психічно хворих, прикрашають в цей день всі лікарні червоними стрічками, а в каплицях проводять спеціальне Богослужіння.

В Японії на День св. Валентина жінки і дівчата дарують чоловікам і хлопцям солодощі, переважно шоколад. Хоча це «свято закоханих» подарунки отримують не лише коханці, але й начальники чоловічої статі від підлеглих статі жіночої. Загалом, святкування не відрізняється від аналогічних у Європі чи Америці. День св. Валентина особливо поширений серед молоді. Всі традиції святкування цього дня перехопила молодь і нашої країни.

Історія виникнення свята усіх закоханих

Романтична легенда про Святого Валентина

Християнського проповідника Валентина посадили в римську в'язницю за віру і невдовзі засудили до страти. Сидячи під вартою, Валентин закохався у сліпу дівчину, дочку в'язничного наглядача. Користуючись своїми медичними знаннями, він зцілив її від сліпоти.  За іншою версією, сліпа дочка тюремника сама закохалася у Валентина. Той як священик, що дав обітницю безшлюбності, не міг відповісти на її почуття, але в ніч перед стратою (ніч проти 14 лютого) прислав їй зворушливий лист, який підписав «Твій Валентин». У пам'ять про це тепер у День Святого Валентина заведено дарувати одне одному «валентинки» — вітальні листівки у вигляді сердечок, з добрими побажаннями, словами кохання, пропозиціями руки та серця чи просто жартами, які не підписують, і той, хто отримує, повинен сам здогадатися, від кого вони.

Також у цей день дарують коханим квіти (найчастіше троянди — символи кохання), цукерки-сердечка, інші сувеніри у вигляді сердечок, купідончиків, пташок, що цілуються.

Історично-релігійне підґрунтя

За церковною легендою, християнський священик (за деякими версіями, єпископ) Валентин жив у римському місті Терні за часів імператора Клавдія II Готського (III ст. від Р. Х.). Є відомості, що, поруч з основним покликанням, Валентин займавсяприродничими науками та медициною. 

    Войовничий імператор Клавдій нібито вважав, що сім'я заважає солдатам воювати за імперію і видав едикт, яким забороняв воїнам одружуватися. Валентин, незважаючи на цей указ, продовжував таємно вінчати всіх охочих. За це наприкінці 269 року його заарештували, перевезли до Риму й ув'язнили під охороною офіцера, прийомна донька якого була сліпою. Священик оздоровив її, а опісля навернув до християнства батька й цілу родину. Довідавшись про це, імператор наказав відтяти йому голову, що й сталося 14 лютого 273 року. 

     496 року Папа Римський Геласіус оголосив 13 лютого днем Святого Валентина. Але широкої популярності в Західній Європі це свято набуло з XIII століття. В США його відзначають з 1777 року. 

     Втім, у Римсько-Католицькій Церкві св. Валентин офіційно вважається не покровителем закоханих, а покровителем людей, які страждають на нервові захворювання (ікони часто зображують Валентина в одязі священика або єпископа, який оздоровлює юнака від епілепсії). За церковними переказами, на могилі св. Валентина один юнак, хворий на епілепсію, довго молився — і видужав. 

     Крім того, вважається, що День Святого Валентина збігся з давньоримською традицією ворожіння під час новорічних святкувань (за римським календарем, новий рік починався саме в середині лютого).

День ангела Тетяни  Тетяна - давньогрецьке ім'я, яке означає «засновниця», «упорядниця». Ім'я утворюється від слова «татто», що означає «засновую, піду».  Іменини імені Тетяна святкують кілька разів на рік: 25 січня, 23 лютого, 14 березня , 3 квітня, 17 травня, 23 червня, 21 липня 18 серпня і 3 вересня. Найбільш шановані православні іменини 25 січня, на які згадують мученицю Татияну Римську, діву, диаконису, яка жила в ІІІ столітті нашої ери. Іменини Тетяни за церковним календарем святкують у всі пори року, так що цим іменем можна сміливо називати дівчинку, коли б вона не народилася, грунтуючись на святцях. Дата Дня ангела Тетяни у кожної дівчини своя - так як це дата хрещення. Здавна Тетяну вважають покровителькою всіх студентів, а найвідоміший день іменин Тетяни - дата, присвячена святкуванню учнів у вузах. Причина цього наступна - у 1755 році саме 25 січня цариця Єлизавета Петрівна відкрила своїм указом Московський університет, що стало днем його народження, а також загальним Днем студента. Після закінчення деякого часу на території університету стала функціонувати церкву святої Тетяни, яка була проголошена покровителькою  студентів. Святкували День студента шумно і весело. В радянські часи свято був забутий, а відродився знову тільки в середині 90-х років ХХ століття. 25 січня прийнято прийти в церкву і поставити свічку за успіхи в навчанні. Існують і народні традиції, пов'язані з цим днем. Раніше було прийнято пекти хліб у вигляді сонця, який запрошував його скоріше повернутися до людей. На Тетяни було прийнято віть клубки пряжі тугіше, щоб капуста вродила краще. Вважалося, що дівчинка, яка народилася в цей день, обов'язково буде гарною господинею. В народі вважали, що якщо на Тетяни сонце сходить рано, птиці раніше прилетять додому. Інша прикмета - якщо цей день буде сніжним, потрібно чекати дощового літа. Характер іменинниці Тетяни  інтереси. Тетяна любить спілкуватися з представниками протилежної статі. Чоловік Тетяни буде сильним і самодостатнім, зі слабким чоловіком Тетяні буде важко Тетяна зазвичай непосидюча, вперта, має веселий характер. Любить порядок і самостійність. Тетяна розумна, вчиться дуже добре, має різнопланові ужитися, вона його не буде поважати. У Тетяни лідерські якості дуже гіпертрофовані, вона абсолютно не терпить чиє-небудь перевагу над собою, дуже сильно схильна до зміни настрою.

 7 грудня - "Катерини"

Сьомого грудня - день великомучениці Катерини, у народі"Катерини", свято дівочої долі. У цей день перед образами цієї святої дівчата ставлять свічки, а потім під вечір ворожать на свою долю.

Перед сходом сонця дівчина йде в садок і зрізує гілочку вишні. В хаті дівчина ту гілочку ставить у пляшку з водою і чекає свята Меланки. Якщо до Меланки вишня зацвіте – добрий знак, засохне гілочка без цвіту – кепська ознака. Дівчата так це тлумачать: є цвіт на гілочці – буде весілля, нема – восени доведеться Покрову благати: “Свята мати, Покрівонько, покрий мою голівоньку”.

Увечері дівчата сходяться до однієї хати і варять спільну вечерю – борщ і кашу. Приходять хлопці, починаються розваги: сміх, співи, але без танців, бо то піст.

Опівночі, перед “першими півнями”, дівчата беруть горня з “вечерею”, обгортають його новим рушником ійдуть “закликати долю” до воріт. Кожна з дівчат вилазить по черзі на ворота, тримаючи в руках горня з кашею та борщем, і тричі гукає: "Доле-доле, йди до мене вечеряти!". Якщо в цей час заспіває півень, “доля обізвалася”, якщо ж ні: “Доля оглухла, не чує мого голосу”. Журиться дівчина і проклинає долю: “Щоб ти зозулі не чула, блуднице моя!” Та це ще не біда. Гірше, коли зірка з неба впаде. “Погасне Доля!” – злякано шепочуть дівчата.” Якщо десь у цю мить загавкав пес чи озвалася якась інша худобина, це означало, що доля почула дівочі благання і з тієї сторони слід чекати нареченого. Причому якщо закукурікав півень – парубок прибуде статний і багатий; якщо озвавсясобака – чоловік буде вірний і не дуже страшний, трохи сварливий; якщо заіржав кінь – чоловік трапиться роботящий, спокійний, але з характером.

Розповідають, що під час такого ворожіння уже в наш час до горщика підбіг щур і почав їсти кашу, аж за вухами лящало. Дівчина як побачила, то зомліла. А весною приїхали в село іноземці з Франції по обміну досвідом господарювання і вирощування цукрового буряка. Дівчина познайомилася з одним із них і незабаром вийшла заміж . Поїхала жити на батьківщину чоловіка і писала батькам, що він дуже  добрий. З тих пір у селі знають, що щур – то чоловік-іноземець.

Хлопці цього дня постилися до служби Божої і щиро молилися, аби Бог дав їм хорошу дружину – роботящу, не ледащу, до того ж лицем пригожу і до чоловіка лагідну.

В народних переказах дівоча доля – то гарний і вдатний хлопець, а чоловіча – гарна та працьовита жінка. Та вона буває і роботящою, і лінивою – це вже кому яка дістанеться. Вгадати, звичайно, нікому не дано.

Вдалу і щасливу долю могла приворожити і сама дівчина. Треба було лише причепуритися: одягти сорочку самотканну, вишити на ній гарні візерунки, а по низу – меандри (символічні зазубринки). Плахту чи спідницю треба було підв’язати тканою крайкою чи вишитим золотом поясом. У коси заплести червоні та золоті стрічки, а ще взути чобітки на підборах. А до того ж усміхнене миле личко, розважна розмова – і найкраща доля приголубить таку господиньку і розумну дівчину.

Народні прикмети:

• Катерина по воді, то Різдво по льоді.
• Як на Катерини холодно, то буде голодно.

13 грудня -  Вечорниці на Андрія

Тринадцятого грудня - День святого Андрія Первозванного.

Стародавня християнська легенда каже, що апостол Андрій Первозванний проповідував християнство в самому Царгороді, на побережжях Чорного моря та в околицях нашої столиці - Києва.

Хоч Андрій Первозванний - християнський святий, але в народній традиції звичаї і обряди в цей день мають дохристиянський характер: угадування майбутньої долі, заклинання, ритуальне кусання "калити".

В народі ще це свято називають Калита. Воно вважається парубочим святом, оскільки у Андріївську ніч парубкам дозволено бешкетувати і робити різні збитки, а дівчата цієї ночі можуть дізнатись свою долю. Вже кілька днів до того, себто 7 грудня, у свято покровительки дівчат Катерини, починаються молодіжні обряди. Свято Андрія є логічним продовженням молодіжних гулянь, де юнаки і дівчата шукають собі пару для майбутнього подружнього життя. 

За традиціями наших предків, дівчата та хлопці сходилися до однієї хати ввечері 12-го грудня. Жартували, оповідали цікаві історії та грали в різні ігри, а в ніч з 12-го на 13-е грудня ворожили...

Колись вечорниці були дуже поширені. На них молодь ближче знайомилася і пару собі вибирала. Було так заведено, що кожне село і навіть вулиця мала „свою" хату для вечорниць. Цікаво й те, що на ті самі вечорниці рідним братам і сестрам не дозволялось ходити - була повага до старших: молодші слухалися своїх старших братів чи сестер. Як тільки звечоріло, дівчата до господині, де мали відбутися вечорниці, приносили хто що мав: сир, масло, яйця, борошно, фрук­ти. Хлопці приносили наливку і цукерки. Господиня ще за дня варила ком­пот із сушених фруктів і картоплю на вареники. Дівчата приходили заздалегідь, щоб допомогти господині приготувати святкову вечерю.

Після заходу сонця надходили парубки, розсідалися по світлиці і тоді розпочиналося дійство.Починалося все із цікавих історій, які переказували хлопці, поки деякі дівчата з господинею на­кривали святковий стіл. Найдивовижніші оповідки розповідали старші парубки, вставляючи поміж тим всілякі жарти, щоб наймолодші дівчата не заспали, адже треба було 12-ї години ночі дочекатися, щоб наворожити собі свою доленьку... Хлопці і з дівчатами встигали порозважатися і їм збитки зробити для годиться. 

КАЛИТА

Ця весела гра є основною на Андріївський вечір. Калита - це великий корж із білого борошна, який печуть усі дівчата разом, адже кожна має взяти участь у готуванні калити. Тож місять тісто всі за чергою, від найстаршої дівчини до маймолодшого дівчати.

Тісто солодке, з медом. Зверху оздоблюють коржа сухими вишнями чи родзинками. Печуть в печі "на сухар" - щоб важко було вкусити. Посередині дірка, куди протягують червону нитку, за яку підвішують калиту до сволока посередині хати. Підвішують високо, щоб парубок міг дістати її зубами, тільки коли добряче підстрибне. До того ж, один кінець нитки довший, аби можна було смикнути за нього - тоді калита підстрибне угору.

Біля калити стає вартовий - "Пан Калетинський": це повинен бути веселий, жартівливий парубок. Він запрошує "пана Коцюбинського" кусати калиту. Останнім може бути кожен учасник гри. "Пан Коцюбинський" бере коцюбу поміж ноги, ніби сідає верхи на коня, і їде кусати калиту. Завдання Калетинського - розсмішити Коцюбинського, бо тоді не можна кусати калити. А витримавши навіть жарти, дарма підскакуєш, бо Калетинський одразу смикає за нитку.

ПАРУБОЦЬКІ ЗБИТКИ

У цей вечір, що б хлопці не зробили, то їм все прощали, бо така традиція існує, що на Андрія кожен хлопець „пустує". Чого тільки хлопці не вигадували, щоб дівчатам збитки зробити: біля хати ниткою снують вулицю, по якій з вечорниць дівчата додому повертаються; ставлять опудала (середину гарбуза вичищають, „очі" й „рот" прорізують і в гарбуз свічку засвічену вставляють). Знімають ворота, залишаючи неподалік, щоб бать­ки швидко вранці знайшли, адже дівчата пізно повертаються додому і пізно прокидаються. Навіть шибки у вікнах малювали або папером вікна затуляли, - і це було найсмішніше. В хаті темно, всі сплять, бо думають, що ще ніч...

ЯК ДІВЧАТА ВОРОЖИЛИ

1. Брали перстень, галузку мірти, ляльку й квітку паперову (квіти виготовляли самі дівчата осінньо-зимовими довгими вечорами із різнокольорового паперу та прикрашали ними ікони та портрети в кімнатах) - і кожну річ під окрему тарілочку клали. Найперше старшій дівчині долю вгадували. Всі за неї пережи­вали, бо хотіли знати, чи вийде скоро заміж, чи ще буде цей рік дівувати. Та дівчина, якій вгадували долю, не мала бачити, як дівчата будуть підкладати під тарілки вищезгадані речі. Як тільки їх розклали, то запрошували дівчину „тарілку" вибирати, щоб свою долю вгадати. Кожна дівчина вибирала лише одну тарілку. Момент вибору був дуже хвилюючим, адже кожна з них вірила: що вибере на свято Андрія, це її й чекає.

Якщо під тарілкою буде перстень - скоро заміж вийде; якщо - квіточка, то ще дівуватиме; якщо мірта, то незабаром її розлука з милим чекає, а коли витягне ляльку, то зраду від коханої людини матиме.

2. Дівчина знімала свій чобіт та кидала його від себе із заплющеними очима. Кидаючи, не мала права зрушити з місця, бо не збудеться. В який бік чобіт носком упаде, звідти наречений шукатиме.  

3. Вибігали дівчата на подвір'я, ставали біля плоту та рахували кілки, промовляючи: „Молодець, старець". Останній кілок обов'язково оглядали. Якщо кілок тонень­кий і рівненький, то тій дівчині випаде хлопець молоденький; а коли кривий і товстий, то такий і хлопець буде; а якщо кілок з товстою корою, то суджений буде багатий, грошовитий та з бородою. Це найвеселіша ворожба. Дівчата одна з одної кепкували, жартували... Вірили - не вірили, а все ж трішки хвилювалися, бо всім хотілося заміж за молодого парубка.

4. Брали чобіт у дівчини, від стіни до порога переставляли і так промовляли: молодець, удовець, буду дівувати, - і як вийде, то таку долю ця дівчина буде мати.

5. Від стінки п'ятеро дівчат одна перед одною наперед ставали і хто перед порогом стане, та перша вийде заміж, а дівчина за нею -другою буде справляти весілля; за другою - третя і т.д...

6. На аркушах паперу ім'я хлопців писали, потім перемішували їх, у шапку клали і собі „хлопця вибирали".

7. Виходили дівчата одна за одною на подвір'я і примовляли:

       О Святий, добрий Андрію,
       Я лишень на Тебе маю надію!
       Дуже хочу знати,
       Звідки нареченого маю виглядати?

Так промовляла тричі і чекала на гавкіт собаки. З якої сторони пес залає, то з цієї й буде її наречений.

8. Дівчат посилали по дрова. Вони брали по в'язанці, поверталися назад і тоді їх рахували. Якщо була парна кількість, то бути весіллю.

9. Також вірили, що можна на дзеркалі свою долю впізнати. Твер­дили, що дзеркало долю віщує, але не кожна дівчина ворожитиме, бо треба бути відважною, не боятися. У тій ворожбі дівчина має бути наодинці, щоб не було в кімнаті ні душі. Треба сісти перед дзеркалом, а з обох боків свічки засві­тити й такі слова говорити:

      Я тебе, дзеркало, питаю,
      З ким я свою долю злучити маю?
      З'єднати з Іванком прошу,
      Бо його в серденьку ношу.

Тричі треба так казати. Тоді відвернутися від дзеркала та із заплющеними очима знову промовляти:

    Святий Андрію, допоможи,
    Судженого мого покажи!
    Ворожу на свій вінок,
    Прошу захисту від зірок! 

     Дай, Боже, шлюбу дочекати,
     Мене з Іванком звінчати.

Відтак зразу різко повернутися і на дзеркало подивитися, але не жахнутися. Адже в дзеркалі може не бути обличчя Івана, а незна­йомого пана. Коли за перший раз не вийде, то дівчина повто­рювала ті ж слова тричі, якщо ж нічого не виходило, то повторювала наступного року, - бо це означало, що її доля ще десь блукає.

10. Коли вже дівчата лягали спати, то так робили, щоб мати змогу в сні свого судженого оглядати: під ліжко ставили миску з водою, а зверху - дощечку (ніби кладку через річку) і так просити:

      О дай же, Боже, молодій мені,
      Щоб приснився мій суджений вві сні.
      І Тебе, Святий Андрію,
      Я прошу, як умію:
      Святий Андрію, допоможи,
      Мене сьогодні не залиши!
      Ой ти, місточок, та не хилися,
      А ти, Іванку, мені приснися.
      Перейди річку - биструю воду,
      Й веди до шлюбу мене, молоду.

Перш ніж заснути, повторювали ці слова кілька разів.

11. Щоб знати, яку професію матиме суджений, дівчата ішли на город, розкопували землю, в пригорщі набирали, приносили до світлиці та пильно її розглядали. Якщо знаходили тріску, то майбутній чоловік буде теслею; якщо залізо чи цвях - буде ковалем, якщо скло - склярем. А якщо земля без домішок, то буде хліборобом. Ниточку чи стебло віднайдете, то суджений буде добрим сім'янином; коли пір'я, то буде вчений чоловік; якщо камінчик, то впевнено йтиме до мети; а коли знайдете вуглинку, то буде нещасливий шлюб.

12. Ворожать ще так: дівчина набирає насіння коноплі, виходить на подвір'я і так промовляє-співає:

      О Святий Андрію,
      Конопельку сію... 
      Добре заволочу,
      Бо заміж вийти хочу...

А як усе розсіє, то зразу насіннячко збирає, яке розсівала, в світлицю приносила і рахувала. Якщо буде парна кількість зернин, то скоро буде ця дівчина у парі жити. 

13. Дівчата вибігають на вулицю, зупиняють першого зустрічного та питають у нього ім'я. Вірять, що таке ім'я буде у майбутнього чоловіка.

14. І досі дівчата на Андрія на підвіконні ставлять у воду гілочку вишні чи яблуні або гілочку бузкову чи черемхову. Коли розквітне до Різдва, то буде ця дівчина щаслива. Кладучи гілочку у воду і приказують:

      Святий Андрію,       Маю на Тебе надію:
      Дай, щоб вишня зацвіла,
      А мою долю на поріг привела.

15. Дівчата дуже прагнули знати, якого будуть мати чоловіка: багатого чи бідного. Для того брали навманняполіно і його розглядали. Якщо поліно сукувате, то чоловік багатий буде, а якщо - гладеньке, то бідний посватає.

16. Також випікали коржики - "балабушки". Кожна дівчина свій коржик якось позначала, щоб упізнати. Клали їх на стільчик, а в кімнату собаку впускали. Чий коржик собака з'їсть, ця дівчина швидше за подруг вийде заміж. 

На Україні побутувало дуже багато найрізноманітніших ворожінь. Ми знаємо лише маленьку часточку ритуалів та обрядів "Андріївських вечорниць" наших предків. Проте і досі "Андріївські вечорниці" - це веселе і колоритне дійство, жарти і сміх, який охоплює не тільки молодь, а і старше покоління. Це збитки, жарти, пустощі, здебільшого хлопців, які дозволяються тільки в Андріївську ніч.

Народні прикмети:

• Якщо до 13 грудня не випаде сніг, зима буде тепла й малосніжна, якщо випаде - холодна й сніжна.
• Якщо тиха вода - хороша зима, шумна - тріщатимуть морози, будуть бурі, заметілі.